Що я любила у травні
про спортзал у 35, жіноче тіло, книги і життя в Іспанії.
Обожнюю підводити підсумки місяця. Ця практика дає мені відчуття, що цей період пройшов не даремно і був сповнений чудових моментів, які ми, погодьтеся зі мною, так часто не помічаємо чи знецінюємо.
Крім того на початку кожного місяця я ставлю перед собою цілі, або скоріше фокус, чому хочу найбільше приділяти часу, як хочу почуватися і що хочу робити протягом наступних 30-ти днів.
Так на травень 2026 року я ставила перед собою ціль - додати більше силових тренувань у спортзалі. Хто не знає, півроку тому я зробила собі найкращий подарунок евер на день народження - абонемент у спортзал (якщо хтось у роздумах, чим би себе чи свою близьку людину потішити - задумайтеся). Отже, останніх півроку я сумлінно ходила у спортзал, але не бачила тих результатів, на котрі надіялася.
Скажу відверто, мене це дуже засмучує. По природі я - людина результат, мені важливо бачити фідбек моїх дій. І коли я його не бачу, можу легко здатися, бо для чого тоді це все? Тим не менше, я дуже добре розумію, що для помітного результату потрібно постаратися, і інколи цей процес може затягнутися на довше, ніж ти розраховував.
Так було минулого року, коли я вивчала бачату. Я регулярно ходила на заняття кожного тижня і за шість місяців побачила прогрес, який мене сильно порадував. Але у випадку зі спортзалом півроку, мабуть, занадто мало.
Звісно, я консультувалася на рахунок цього зі своїм тренером. У спотрзалі, до якого я ходжу кожного місяця організовують тет-а-тет зустрічі з твоїм особистим тренером і проводять процедуру біоімпедансометрії (це коли через твоє тіло пропускають невеличкий струм та визначають рівень мязової і жирової маси, кількість води, базальний метаболізм і ще багато мені поки не зрозумілого). Отже, за усіма цими показниками я не погано рухаюся до красивого, а головне - здорового, витривалого і підтягнутого тіла, незважаючи на те, що я поправилася майже на три кілограми за ці півроку. Що, за словами тренера, теж добре, так як зростає мязова маса, а вона значно важча за жирову.
І тут я, як коуч)), відслідкувала у собі обмежуюче переконання, про яке я навіть не здогадувалася: “Справжня жінка має бути тендітною!”.
What the fuck???
Тендітною? Серйозно? Тендітні жінки це як? Худі? Тобто тільки худі жінки можуть бути тендітними? А решта? Не худі жінки значить не справжні?
Що за дурість??
Я реально дуже вдячна своєму критичному розуму (прокачаному з допомогою коучингу) за те, що не дозволив цій дивній та необгрунтованій думці “застрягнути” в мене в голові. Бо це відвертий обман, суспільна маніпуляція, непотрібний стереотип… будь-що, але не істина!
Звісно, я продовжую ходити в зал і працювати над своїм тілом, але однозначно з іншим наміром та посилом. Я не прагну схуднути, щоб виглядати тендітнішою чи жіночнішою, але дуже хочу мати енергійне та витривале тіло у свої 35 років.
Наступний розділ цього есе я хочу присвятити книгам.
Так як у мене є книжковий клуб в іспанії, я стараюся читати багато, щоб відповідати статусу його співзасновниці =)). Так цього місяця я закінчила три книги: “Тіло веде лік” Бессел Ван Дер Колк, “Крижана принцеса” Каміла Лекберг та “За маму за тата” Каріна Саварина. Також вже дочитую “Лейла” Коллін Гувер, але про неї напишу вже в есе наступного місяця.
Цікаво те, що на початку року я склала для себе список книг, які я хотіла б прочитати, але виявилося, що слідувати цьому списку мені надзвичайно важко. Все ж в мене переважає ситуативна література, яку мені радять дівчата з клубу, або на котру я натраплю в місцевій бібліотеці. Більше про свої книжкові знахідки я ділюся на своєму телеграм каналі, тому, якщо вам інколи потрібне натхнення, чи ви в пошуку, що цікавого подивитися чи почитати - підписуйтеся.
Для мене величезним відкриттям стала скандинавська авторка Каміла Лекберг. А саме книга “Крижана принцеса” - це перший детектив з цілого циклу про письменницю Еріку та поліцейського Патріка, які в наступних книгах спільно будуть розкривати різні злочини, тому рекомендую почати саме з цієї. Багато хто критикує авторку за велику кількість персонажів у її творах, але мені особисто це навпаки сподобалося. Ти починаєш краще розуміти атмосферу та мотиви підозрюваних. Тому в цілому стає зрозуміліша історія, і ти наче занурюєшся в неї, а не поверхнево перечитуєш статтю в газеті про вбивство на 300 сторінок. Саме таке відчуття у мене викликають деякі детективи. Але історія “Крижаної принцеси” навпаки запамятається на довго, і я точно буду перечитувати інші роботи Каміли.
До речі, про скандинавських митців, дуже рекомендую подивитися серіал “Каштановий чоловічок” (перший сезон особливо). По настрою нагадало роман Каміли Лекберг, хоча знятий за мотивами іншого автора Сорена Свейструпа. Але скандинавія завжди відрізнялася своїм впізнаваним автентичним стилем, кому таке подобається - рекомендую звернути увагу. Мені особисто цікаво знайомитися з різними культурами і стилями.
Тому для балансу також у травні читала сучасну украінську прозу “За маму, за тата” Каміли Саваріної. Неодноразово вона потрапляла мені на очі в інтернеті, і коли на минулу зустріч нашого книжкового клубу одна з учасниць принесла її, я вирішила, що це знак. Відверто книгу потрібно прочитати за один вечір. Ось так зібратися з силами, пережити разом з головною героїнею - маленькою Варею - всі неприємні ситуації і, по можливості, відпустити. Дуже емоційно не легка автобіографічна історія. От знаєте те відчуття, коли ти читаєш сумні розповіді і розумієш, що це все правда. Це не вигадки, не Netflix, а події відбуваються настульки близько, що вони могли статися з тобою, чи могли відбуватися з твоєю однокласницею, про що ти навіть не здогадувалася в дитинстві. А тепер ми всі вже виросли і намагаємося впоратися з тим минулим, яке мало занадто великий вплив. І нема кого знуватити у цьому. Точніше є, але чомусь це не допомагає.
Я щиро бажаю усім, хто не мав захисту, не пізнав любові чи підтримки в дитинстві - пізнати її хоча б в дорослому житті. Нехай своїми силами (чи силами терапевта), але дати своїй внутрішній дитині те, що вона заслуговувала. Заслуговувала мати ще з народження, просто чомусь все склалося по-іншому. В такі моменти мені легше вірити, що цьому є якесь пояснення, якась мета, важливий меседж, який має почути цей світ саме вашими вустами! І я дуже радію за авторку, що вона знайшла, у тій ситуації, яку їй прийшлося пережити в дитинстві, свій меседж і донесла його з допомогою книги “За маму, за тата”. Дякую за це!
Найкращим фільмом травня я офіційно заявляю “Спілку мертвих поетів” 1989 року! Дуже давно хотіла його подивитися, та все відкладала і ось нарешті - його час настав. Прекрасна історія про те, який необхідний насправді творчий прояв для кожного з нас, як важливо інколи порушувати правила, що таке справжня дружба та цінності. Але найбільше в цій історії мене вразив феномен наставника в образі вчителя. Яким потрібно бути, щоб тебе слухали, поважали і дослухалися? Як це по-справжньому любити те, чим ти займаєшся і вкладатися усім серцем?
Признаюся чесно, я трішки розбирала його образ з допомогою нлп та фокусів мови. Це саме та наука і знання, яка допомагає описати успішні стратегії будь-якої людини, які вона використовує чи то в мовленні, чи то в невербальній комунікації. Дуже цікаво і готую повноцінну статтю з прикладами на цю тему, тому підписуйтеся, щоб не пропустити.
Наостанок залишу добірку з кількох фото: незабутня прогулянка по середземному морю, фестиваль квітів Temps de flors 2026 і відкриття сезону наприківнці травня (вода ще холодна). Планую повернутися до цього есе за пару років і згадати усі ці приємні моменти.
